(Не)рівність зобов’язань: які в українців моральні ліцензії

Моральні дилеми – це не лише розминка для філософів, а й уже випробуваний інструмент для ведення й оцінки бізнесу. І кожен із нас у певному сенсі є водночас і філософом, і бізнесменом, оскільки ми не можемо постійно виконувати все, що від нас очікують інші, а отже, ми маємо вибирати між тими обов’язками, у які слід вкласти наші час і зусилля в першу чергу, і тими, виконання яких можна відкласти або скасувати зовсім. А психологи повідомляють, що нашій діяльності притаманний ще й ефект «морального ліцензування»: якщо ми вирішуємо, що вже досягли певного суттєвого для нас рівня «хорошості», то можемо дозволити собі зробити щось «погане». У соціологічній перспективі це означає, зокрема, що, відчуваючи себе відповідальними виконавцями обов’язків у одній соціальній ролі, ми можемо виписати собі внутрішню ліцензію на меншу відповідальність у іншій соціальній ролі. Чи має це місце в українському суспільстві? Результати дослідження у листопаді* свідчать, що так.

Респондентам було запропоновано висловити з використанням 9-бальної шкали міру своєї (не)згоди (1 – абсолютна незгода, 9 – абсолютна згода) із 6 твердженнями:

  • «Якщо я роблю все можливе для своєї родини, я можу дозволити собі не виконати якісь зобов’язання щодо своїх колег»;
  • «Якщо я роблю все можливе для своєї родини, я можу дозволити собі не виконати якісь зобов’язання щодо своєї країни»;
  • «Якщо я роблю все можливе для своїх колег, я можу дозволити собі не виконати якісь зобов’язання щодо своєї родини»;
  • «Якщо я роблю все можливе для своїх колег, я можу дозволити собі не виконати якісь зобов’язання щодо своєї країни»;
  • «Якщо я роблю все можливе для своєї країни, я можу дозволити собі не виконати якісь зобов’язання щодо своєї родини»;
  • «Якщо я роблю все можливе для своєї країни, я можу дозволити собі не виконати якісь зобов’язання щодо своїх колег».

Приймаючи цю шкалу за псевдометричну та вираховуючи для відповідей щодо кожного твердження середні значення зі стандартними відхиленнями, ми бачимо, що загалом українці скоріше не схильні визнавати можливість жертв (це може бути наслідком того, що питання щодо моралі частіше за інші приречені натикатися на «ідеальність» у першому наближенні), але варіативність відповідей дуже широка (скоріш за все, ми маємо справу з декількома групами-виробниками різних комбінацій моральних ліцензій, що зливаються у загальній картині).

 

 

При цьому:

– чоловіки і жінки не відрізняються у думках (більшість однаково займає позицію незгоди, а частка згодних більша тоді, коли мова йде про відповідальність на користь родини);

– думки людей різного віку відрізняються лише тоді, коли потрібно «зважити» родину разом із країною на протилежній шальці (люди старшого віку частіше не згодні, що вони можуть виконати для країни менше, ніж для родини, а люди середнього віку частіше не відмовляються висловити свою думку з приводу твердження про «все щодо країни, менше щодо родини»);

– люди з обласних центрів рідше уникають висловлення власної думки і частіше обирають позицію незгоди, а будучи на позиції згоди – частіше готові на меншу відповідальність щодо колег; люди зі звичайних міст погоджуються з моральною ліцензією, яку можна умовно назвати «родина +, країна -», частіше за людей із сіл, але рідше за людей із обласних центрів; люди із сіл частіше погоджуються з моральною ліцензією, яку можна умовно назвати «колеги +, родина -»;

– представники Сходу України, хоча у всіх регіонах України більшість обирає позицію незгоди, помічені на цій позиції частіше за інших, а на позиції згоди найочевидніше виділяються представники Півдня України, які частіше визнають, що готовність побути трохи безвідповідальними за умов повного виконання обов’язків щодо родини чи колег – це про них.

Кластерний аналіз, розпочатий розвідковою ієрархічною кластеризацією на випадково відібраній частині спостережень і завершений кластеризацією всіх спостережень методом k-середніх (перевірено F-статистикою + з іншим порядком змінних + на половині випадково відібраних спостережень), показав, що серед усіх, хто визначився з думками щодо всіх тверджень (1393 особи з 1800), найпопулярніша комбінація моральних ліцензій (у 546 осіб із 1393) – це майже повна неготовність до самопослаблення відповідальності і в родинній, і в робочій, і в громадянській соціальних ролях, суміщених із іншими ролями (але ймовірніше, що це унаочнює неготовність визнати випадки її самопослаблення).

Менш популярними є комбінації, які засвідчують визнання готовності або до помірного морального ліцензування ні на чию конкретно користь (у 282 осіб із 1393), або до морального ліцензування на користь родини (у 260 осіб із 1393), або до впевненого морального ліцензування ні на чию конкретно користь (у 160 осіб із 1393), або до морального ліцензування не на користь країни (у 145 осіб із 1393).

Значущі відмінності між групами-виробниками різних комбінацій моральних ліцензій наявні лише у матеріально-становому (за суб’єктивними оцінками) та у регіональному розрізі:

  • у кластері «надвідповідальних» більша, ніж у інших кластерах, частка найменш забезпечених людей та представників Сходу України,
  • у кластері «поміркованих» та у кластері «прородинних» – представників Центру України,
  • у кластері «легкопоступливих» – представників Півдня України,
  • а у кластері «антикраїнних» – представників Заходу України.

Проте слід пам’ятати, що слова не завжди тотожні поведінці, а «родина» / «колеги» / «країна» надалі потребують деталізації, як і перелік обов’язків перед ними.

Анна Тащенко, кандидат соціологічних наук, для Research & Branding Group

 PDF-версія:

Пріоритети_листопад_2020

*Опитування проводилося у період з 16 по 25 листопада 2020 року. Всього опитано 1800 респондентів у віці від 18 років і старше. Вибірка репрезентує населення України за статтю, віком, типом населеного пункту та регіоном проживання (за винятком непідконтрольних територій Донецької і Луганської областей, АР Крим, та м. Севастополь). Метод опитування – особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Максимальна похибка вибірки не перевищує +/-2,4%.

Назад