Політична аналітика

Косово. Україна. Сепаратизм. Частина 2. Політична доцільність.

Зараз ідеї сепаратизму в нашій країні – не до часу, і в суспільстві вони поки що не «проросли». Але загроза витає в повітрі, тому що етнічний і історичний грунт для сепаратизму існує. Для того, щоб умовна загроза стала реальною потрібен мотив, «сприятливі» умови і їх збіг.

 

Мотивом може стати будь-яка подія, наприклад, осквернення в Криму мусульманського кладовища і зіткнення кримськотатарського населення з правоохоронними органами. Такі події, крім іншого, ще й нагадують кримським татарам про несправедливу депортацію, 64-і роковини якої відзначалися 17-18 травня 2008 р. Отже в даному контексті прецедент самопроголошення незалежності сербського Косово і паралелі з українським Кримом цілком логічні.

 

Проте істотнішу роль, грає такий компонент, як «сприятливі умови». Під ним слід розуміти цілий комплекс глобальних і регіональних політичних, економічних, соціальних та інших чинників. Умовно їх можна розділити на дві групи: зовнішні і внутрішні.

 

Зовнішні чинники.

 

Ситуації, подібні Косово, виникають тоді, коли є актори, які стоять за цими общинами (етнонаціональними, конфесійними і так далі), здатні забезпечити їх достатнім ресурсом для того вивести цю проблему на глобальний рівень. Якщо тим або іншим міжнародним співтовариствам, які мають певну повноту влади, буде вигідно щоб якась частина якоїсь країни мала свій окремий суверенітет, то це може бути здійснено, незалежно від волі інших.

 

1.       Глобальні процеси.

 

Косовський прецедент для прагматично мислячих політиків – це «ноу-хау». Проголосити незалежність частини території (на якій зосереджені, наприклад, поклади нафти) і «поставити» туди свій уряд – набагато дешевше, ніж починати переворот і громадянську війну в цілій країні.

Використовувати косовській прецедент може будь-який серйозний учасник світової геополітичної гри. Заохочуючи сепаратистів, можна буде встановлювати контроль над територіями, значущість яких визначають запаси корисних копалин або геополітичні розклади. Зважаючи на глобальну кризу, що розгортається, у тому числі і енергетичну, – Крим з його шельфовими запасами енергоносіїв може представляти чималий інтерес для світових сил.

Україна розглядається деякими країнами як потенційний «донор» для здачі своїх територій, і, як і інші країни СНД (окрім Росії), ще остаточно не прийнята європейською і світовою суспільною свідомістю як самодостатня національно-державна одиниця, «гідна» самостійності.

 

2.       Мусульманський чинник.

 

У геополітиці існує такий термін – «південна дуга нестабільності» – територія на якій століттями відбувалися не прості, а цивілізаційні конфлікти. Крим – також відноситься до цього регіону. Косово – приклад того, як мусульмани починають грати все велику роль в регіоні Південної Європи. При певній схожості базових умов конфлікту, в Криму він може розвиватися в тому ж порядку і в тій же послідовності. Косово – це виклик в контексті саме регіональної політики. Слід враховувати, що мусульманське кримськотатарське населення півострова демонструє непогану демографічну динаміку.

 

Звичайно, Косово і Крим на сьогоднішній день – дві великі різниці. Але немає жодної гарантії, що через декілька років в АРК не повториться спочатку «македонський сценарій» розширеної автономії, а потім – і радикально-«косовський».

 

Внутрішні чинники.

 

1.       Еліта.

 

Реакція української еліти, (вірніше її відсутність) в широкому значенні актуалізує питання вмонтованності України в сенс світової історії.  Політичний «бомонд» по суті ніяк не відрефлексував на події в Косово, тому що для нього взагалі нічого не відбувається, – він, по суті, продемонстрував нездатність співвідносити косовську ситуацію зі своєю історичною традицією, оскільки у України немає історичної свідомості, немає історичного масштабу, який би дозволяв вірно розглядати ситуацію. Враховуючи, що правлячий клас України дезорганізований і не вміє працювати з викликами таких масштабів Україна стає вельми вразливою відразу в декількох аспектах: зовнішньополітичному, регіонального розвитку і т.д.

 

2.       Громадяни.

 

Дослідження, проведені компанією Research & Branding Group на початку березня 2008 р., дозволяють зробити ряд висновків щодо реакції українців на події в Сербії.

Пересічні українські громадяни, як і еліта, не мають чіткого уявлення про дану ситуацію: 44 % або нічого не чули, або їм важко визначити своє відношення до самопроголошення незалежності Косово.

Біля третини жителів України в цілому не підтримують одностороннє проголошення незалежності Косово, оскільки вважають, що це є порушенням територіальної цілісності Сербії і може спровокувати активізацію сепаратистських рухів в інших регіонах.

При цьому близько половини жителів країни вважають, що в цілому в Україні відсутні реальні загрози активізацїі сепаратистських рухів у зв'язку з проголошенням незалежності Косово.

Серед регіонів України, в яких потенційно закладені можливості повторення «косовського прецеденту» опитані виділили Крим. Слід зазначити, що на Заході країни більшість (33%) опитаних вважають, що в Україні таке неможливе, а в Центрі (34%) і на Південному Сході (38%) – що загроза сепаратизму за косовським сценарієм виходить з боку кримських татар.

Як і у представників еліти, у пересічних громадян немає чіткої позиції щодо того, чи повинна Україна офіційно визнавати незалежність Косово. При цьому привертає увагу той факт, що майже чверті українців в тій чи іншій мірі це байдуже.

 

3.       Конституція.

 

Не дивлячись на те, що в Конституції України сказано про унітарний устрій країни, в ній же закріплений статус автономії Криму. З юридичної точки зору це один з кроків на шляху до проголошення певною територією своєї незалежності. Тобто саме територія із статусом автономної республіки у складі унітарної держави має перспективи подальшого проведення референдуму про незалежність. Цей  формальний чинник може актуалізуватися в умовах нинішнього конфліктного процесу розробки нової редакції Конституції, враховуючи те, що основна увага в ньому надається розділу владних повноважень, а не забезпеченню життєздатності, ефективності і функціональності держави в цілому.

 

 

Таким чином, в Україні, яка не має єдиного інформаційного і культурного простору, розвиненого цілісного економічного організму і додатково страждає від нестачі енергоресурсів, з рівнем життя нижчим, ніж у багатьох сусідів, є не тільки етноісторичні, але і цілком актуальні сучасні внутрішні чинники, що створюють сприятливі умови для сепаратизму. За межами України – на всіх напрямках – є впливові сили, готові у будь-який момент розіграти карту сепаратизму. Усередині країни – повна відсутність відповідальності громадян за політичні процеси, що відбуваються. Суспільство – еліта і пересічні громадяни – не мають (або не бажають мати) більш-менш виразного ставлення до ситуацій, подібних до косовської, унаслідок звички діяти керуючись сьогохвилинними вигодам, політичною доцільністю. Саме політична доцільність в найширшому значенні може «запустити» косовський сценарій в Україні.

Косово – це застереження. І корисно було б своєчасно зробити висновки, щоб коли-небудь і в Україні не був нав'язаний косовський варіант розв’язання етнічних, регіональних і просто політичних проблем.

20 травня 2008 // Олексій Ляшенко, аналітик «Research & Branding Group»