Політична аналітика

Вибори – 2007: підсумки і уроки

Дострокові парламентські вибори 2007 р. завершилися. Офіційно опубліковані їх результати, ЦВК почала реєстрацію народних депутатів Верховної Ради 6 скликання. Але навіть тепер достатньо проблематично дати однозначну відповідь на питання, а чи завершена політична криза, наслідком якої і стали дострокові вибори. Не так просто прогнозувати й формат майбутньої правлячої коаліції, не дивлячись на однозначні обіцянки учасників виборів і кінцеві підсумки голосування. Ще складніше говорити про те, як довго протримається коаліція у разі її створення.
Проте, не дивлячись на велику кількість поствиборних питань, які поки залишаються без відповіді, деякі їх підсумки підвести все ж таки можна. Також можна хоча б тезами сформулювати й основні уроки, які повинні засвоїти учасники кампанії і суспільство за результатами Виборів-2007.

Загальні підсумки і уроки учасників кампанії

По-перше, головний підсумок дострокових виборів для учасників виборчих кампаній зі стажем полягає у тому, що через ряд об'єктивних і суб'єктивних чинників удвічі скоротилося число їх учасників у порівнянні із попередньою кампанією півторарічної давності. Цей чинник теоретично мав би сприяти більш чіткому і усвідомленому волевиявленню громадян, а, отже, і об'єктивнішій оцінці учасників політичного процесу. Але з іншого боку, зниження явки виборців деякою мірою нівелювало цю об'єктивну оцінку.
По-друге, ще одним підсумком кампанії для українського політикуму є те, що вибори 2007 року переконливо продемонстрували, що український виборець більше не голосує за ідеологію. Він голосує за особистості. Цей висновок базується на простому порівнянні виборчих програм трьох провідних партій – схожості у них більше, ніж відмінностей. У них, по суті, не було часу на розгортання тривалих пропагандистських кампаній. Попередня парламентська кампанія фактично почалася з моменту «корупційного скандалу» у вересні 2005 і тривала більш ніж півроку. А нинішні вибори де-факто стартували лише в червні, а їх активна фаза ледве перевищила місячний термін. Крім того, в 2007 році партіям потрібен був результат у вигляді якомога більшої кількості голосів, а не кардинальних зрушень у громадській думці. Враховуючи це, головні політичні сили (Партія регіонів, БЮТ і НУ-НС) використовували одні й ті ж агітаційні теми і фактично відрізнялися одна від одної лише фігурами своїх лідерів.
По-третє, значна частина українських громадян розчарувалася у всіх діючих політиках. Про це свідчить високий відсоток людей, які проголосували «проти всіх», і потрібно відзначити, що це — не найгірші люди. Охарактеризувати їх можна так: вони розчарувалися у всіх політиках, проте це люди мислячі і вони усвідомлюють свій громадянський обов'язок, своїми діями вони хочуть дати сигнал політикам, що вони їм не подобаються. До таких осіб потрібно додати людей, які просто не пішли на вибори. І таких людей також стало більше.
По-четверте, політична зрада, як би нісенітно таке словосполучення не звучало, виявилася поміченою і покараною виборцями. Крім того, партіям слід мати на увазі, що невиконання обіцянок також карається виборцями. Це видно на прикладі двох «партій влади» (як блоку НУ-НС, що раніше багато наобіцяв виборцям, так і Партії регіонів), підтримка яких в абсолютному виразі скоротилася практично на сотні тисяч чоловік.
По-п'яте, виборці надали урок і більшості дрібних партій, які у своїх обіцянках намагалися явно обдурити народ і обіцяли все, що завгодно, тільки не реальну роботу із вдосконалення управління і життя в країні. А на фоні розчарованості у великих партіях у деяких з них був шанс. Важливим уроком дострокових виборів є те, що партії, які не подолали трипроцентний бар'єр, набрали значно менше голосів, в сукупності — мізер.

По-шосте, вибори продемонстрували невисоку якість партійного будівництва, а саме: його безструктурность і безідейність. Розгалужена структура партій, а не їх кількість, - важливий критерій партійної системи. Саме структура здатна забезпечувати партії постійний електорат і представництво в локальних органах влади. Основним критерієм, по якому формується партійна система і структуризуються інтереси суспільства є ідеологія. Жоден лідер з трьох найбільших політичних сил в Україні не зможе дати відповідь на питання, яку ідеологію він сповідає. Відсутність ідеологічного напряму не дає можливості класифікувати політичні партії і виділити між ними принципові різниці. Фактично, це спотворює волевиявлення громадян.

Окремі підсумки і уроки учасників кампанії

Президент України
Не дивлячись на те, що Президент в принципі не є суб'єктом виборчої кампанії, а його участь у ній полягає в оголошенні дострокових виборів шляхом підписання відповідного указу, насправді В.Ющенко був активним учасником виборчого процесу від початку й до кінця. При цьому він не приховував своїх політичних симпатій, виступивши VIP-агітатором одного з суб'єктів виборчого процесу. Така позиція Президента пояснюється наявністю у нього власних цілей в ході кампанії.
Було б помилково вважати, що, підписуючи 2 квітня 2007 року указ про розпуск парламенту, Віктор Ющенко не замислювався про те, що дадуть перевибори його партії і йому особисто в майбутньому. Поза сумнівом, основною метою, яку ставив перед собою Президент, було зміцнення його позицій в боротьбі за владу з прем'єром Віктором Януковичем і, у разі позитивного результату на позачергових виборах, – закладка міцного фундаменту для проведення успішної президентської кампанії 2009 року. Але, схоже, виконання обох задач виявилося як мінімум незавершеним. Навіть попри кадрові зміцнення, кардинально поліпшити свої позиції на політичній арені країни В.Ющенку не вдалося.
Якщо тактичний програш В.Ющенка полягає у тому, що президентська сила остаточно поступилася БЮТ першістю в постпомаранчевому таборі, то його стратегічна поразка полягає у програші мети, заради якої і організовувалася ця кампанія. Перед Президентом стояла значно ширша задача, ніж просто перезавантаження Верховної Ради. Президентським Секретаріатом затівалася крупна гра, в яку входило проведення Конституційної реформи і повернення частини повноважень Президенту.
Тому можна стверджувати, що з формальної точки зору, на цих дострокових парламентських виборах більше всіх програв їх ініціатор, Президент В.Ющенко. Як би не розгорталися політичні події, йому або доведеться мати справу з дуже незручним Прем'єр-міністром, або з урядом, який знову не буде урядом В.Ющенко. Хоча б з тієї причини, що, хто б не посів цю посаду, буде вимушений проводити політичну лінію, «паралельну» до президентської. Інакше він ризикує загрузнути у водоверті президентської непопулярності.
Крім того, за два з невеликим роки до президентських виборів за посередництвом НУ-НС практично формалізований реальний рейтинг Президента, який виявився досить низьким, практично на межі не юридичної, а суспільної легітимності.

«Наша Україна – Народна самооборона»
Президентська «Наша Україна-Народна самооборона» не виконала головної задачі, яка на неї покладалася у ході кампанії: повернути лідерство в постпомаранчевому таборі. НУ-НС відстав від БЮТ майже на 4 мільйони голосів. Але не це головне. За НУ-НС проголосувало цього разу 3 301 012 виборців. А це означає, що об'єднані за ініціативою Президента демократичні сили набрали на 238 тисяч голосів менше, ніж сама «Наша Україна» на минулих виборах (3 539 140). В цілому, показники блоку у відсотках погіршились у 12 областях. А в Хмельницькій області, де блок поліпшив свій результат у відсотках, насправді він втратив у реальних голосах виборців порівняно з 2006 роком. Крім того, істотною психологічною поразкою НУ-НС стала втрата лідируючих позицій у базових Львівській і Тернопільській областях. А перше місце на Закарпатті також досить умовне, оскільки відрив від БЮТ складає менше 2.5%.
Таким чином, «Наша Україна» підтвердила свій порівняно невисокий рейтинг і статус молодшого партнера в «помаранчевій» коаліції.

Партія регіонів
Якщо брати показники у відсотках, то регіонали дійсно додали 2%, але в абсолютних цифрах картина менш приваблива. Якщо на виборах 2006 регіоналів підтримали 8 148 745 виборців, то в 2007 – лише 8 013 918. Таким чином, втрати «регіоналів» складають 135 тисяч виборців. Порівняно з 2006 роком Партія регіонів зберегла всі свої області. Крім того, «регіоналам» вдалося збільшити свою підтримку в так званій «зоні розширення» – областях Центральної і Західної України.
Партія регіонів погіршила свої показники лише в двох областях: як ні парадоксально, ними виявилися Донецька (зниження результату на 1.5%) і Луганська (0.8%) області. Втім, в даному випадку про падіння довіри виборців цих областей до «регіоналів» не може бути і мови – рівень підтримки партії тут залишається вище 70%.
Зате у решті областей Партія регіонів, де більше, а де менше, збільшила свої результати. Найзначущіше збільшення рейтингу «регіоналів» відбулися на Кіровоградщині (майже на 7%) і Чернігівщині (на 5%). Радувати «регіоналів» повинне і те, що вони нарешті подолали трипроцентний рубіж на Тернопільщині. Останньою твердинею, яку залишилося узяти «регіоналам», залишається Івано-Франківська область, але і тут Партія регіонів поліпшила свій торішній результат на 1 %, і тепер до 3%-го рубежу залишається всього 0.05%.
Співвідношення сил у Верховній Раді на сьогоднішній день таке, що колишня коаліція Партії регіонів і комуністів, навіть з приєднанням до них Блоку Литвина набирає тільки 222 голоси, що, з одного боку, автоматично позбавляє Володимира Литвина золотої акції, на яку він так розраховував, а, з іншою, не дозволяє «Регіонам» залишитися при владі без підтримки «Нашої України».
Таким чином, з одного боку, Партія регіонів, як «партія влади», поліпшила свій торішній «опозиційний» результат. З іншою – скоротилося представництво ПР у депутатському вираженні і, відповідно, шанси на формування уряду. Саме в цьому контексті результат Партії регіонів є незадовільним. Не одержавши переважної більшості голосів виборців, яка б гарантувала їй провідну роль у формуванні будь-якої коаліції, об'єктивно, сьогодні ПР не знаходиться ні у числі реальних переможців, ні тих, що формально програли. Але порівняно з іншою «партією влади» ПР на виборах-2007 програла набагато менше, ніж НУ-НС.

Блок Юлії Тимошенко
Лідеру БЮТ за підсумками дострокових виборів, можливо, не так важливо, чи дістанеться їй пост глави уряду, скільки те, що вдалося перевірити у дії обгрунтованість її президентських амбіцій. Результат виявився більш ніж позитивним.
Другі вибори поспіль БЮТ демонструє результат кращий, ніж прогнозували соціологи. У 2007 р. БЮТ одержав 30,71% народної підтримки, збільшивши за рік число своїх прихильників на 1,5 мільйони (5 652 876 в 2006 році проти 7 162 174 в 2007-у).
Цього року БЮТ виграв вибори в 16 областях, тоді як минулого року він фінішував першим лише в 14, і єдиним з учасників виборів подолав умовний трипроцентний бар'єр у всіх регіонах країни. Вперше з'явилися області, де БЮТ має абсолютну більшість. Характерно, що Блок Ю.Тимошенко збільшив свій результат у порівнянні з торішнім також у всіх регіонах країни.
Юлія Тимошенко за підсумками дострокових виборів опинилася в найсприятливішій ситуації. Якщо «помаранчева» коаліція не створюється, Президент втрачає свій електорат, його перебирає Юлія Тимошенко. Опинившись в опозиції, вона поширює свій вплив, одержує весь «помаранчевий» сегмент. Плюс — просувається на «синьо-червону» територію. Якщо ж коаліція створюється, Юлія Тимошенко стає прем'єр-міністром і починає втілювати у життя популістські соціальні обіцянки, цілком можливо, що вона знову набере бали.
Таким чином, подвійна диспозиція, що склалася, дозволяє Юлії Тимошенко одержати виграш за будь-якого варіанту. У разі створення демократичної більшості Юлія Тимошенко знов стає Прем'єром і одержує жадану владу. Якщо ж партнери в черговий раз «кидають» її, і вона вимушено опиняється в опозиції, шанси лідера БЮТ тільки міцніють. На президентських виборах-2009 Тимошенко дістає максимально високі стартові можливості.

СПУ
Соціалістична партія стала головною жертвою дострокових виборів – Україна більше не вірить ні особисто Олександру Морозу, ні соціалізму з обличчям Олександра Мороза. І це головний підсумок виборів для СПУ.
Несподіване входження до «антикризової коаліції» влітку минулого року стало причиною катастрофічного обвалу рейтингу СПУ в центральноукраїнськіх областях. За рік спікерства О.Мороза і перебування СПУ в «антикризовій коаліції» партія втратила 776 тис. прихильників. З 1 444 224 голосів в 2006 році соціалістичні показники скотилися до 668185.
Якщо в ході торішніх виборів більше всього голосів соціалісти набрали на Вінничині (14.7%), Черкащині (13.4%) і Чернігівщині (12.9%), то тепер рейтинг СПУ в цих областях складає від 2 до 4%. Найбільше падіння популярності СПУ відчула у Вінницькій (мінус 120 тис. голосів), Полтавській ( мінус 90 тис. голосів), Київській (мінус 80 тис. голосів), Черкаській (мінус 70 тис. голосів) і Чернігівській (мінус 67 тис. голосів) областях.
Отже, перебування в «помаранчевому таборі», а потім участь в «антикризовій коаліції» закінчилися для Олександра Мороза перетіканням голосів його прихильників до харизматичніших і молодших лідерів, які стали уособленням двох опонуючих таборів. У даному контексті основна проблема соціалістів полягала у тому, що вони не змогли пояснити своєму потенційному електорату, чому треба голосувати саме за них.

КПУ
Комуністи зуміли не тільки поліпшити свій торішній результат, додавши в порівнянні з 2006 р. в кількості набраних голосів як в процентному (на 1.73%), так і в абсолютному виразі (на 327 тисяч голосів), але і залишитися єдиною лівою силою в парламенті.
КПУ, не проводячи гучної і витратної кампанії, легко подолала трипроцентний бар'єр, показавши при цьому результат в більше мільйона голосів виборців на свою підтримку.
Частина аналітиків вважає, що КПУ вдалося забрати частину прихильників ПР. Багато хто пояснює посилення позицій комуністів розчаруванням компрадорською позицією Соцпартії і Олександра Мороза, який за останні півтора роки встиг побувати і в «помаранчевому», і в «біло-блакитному» таборі. Проте аналіз регіонального зрізу голосування за КПУ показує, що це не зовсім так. КПУ, як і БЮТ, додала у всіх без виключення регіонах, але найзначніші бонуси до торішнього результату КПУ одержала в регіонах Південного Сходу: у Одеській, Запорізькій (комуністи поліпшили свій результат на 3%), на Луганщині (+4%) і особливо в Севастополі, де комуністи подвоїли свій результат, піднявши його до 10.3%.
Проте результати виборів говорять про те, що за станом на сьогоднішній день КПУ вичерпала електоральний ресурс: 5% – її «залізний» електорат, який в осяжному майбутньому і голосуватиме за неї завжди.

Блок Литвина
В порівнянні з минулими виборами результат Блоку Литвина є однозначним успіхом: він набрав на 304 тис. голосів більше, ніж минулого року. За нього проголосувало 924568 українців. Більше всього голосів БЛ зібрав в Києві і на Дніпропетровщині – в кожній більше 80 тисяч, а найвищі відсотки одержав на рідній для В.Литвина Житомирщині (8,29%).
У випадку з цією політичною силою скоріше йдеться не стільки про відтяжку «традиційного» електорату у ПР і НУ-НС (у БЮТ БЛ явно нічого не забирав, там були в ходу зовсім інші гасла, що працювали на зовсім інший електоральний сегмент), скільки про «програмну нішу», яку, з ряду причин, не змогла зайняти ПР і частково НУНС, і в яку уклинився БЛ.
По суті, БЛ найбільшою мірою наблизився до того, що можна було б назвати «центристською партією середнього класу». Отже вивчаючи географію електоральних переваг БЛ, можна дуже чітко побачити регіони, де присутній «український середній клас» а також оцінити його чисельність. В цьому відношенні голосування за БЛ було дуже показовим.
На думку експертів, результат БЛ пояснюється не стільки ефективністю роботи Володимира Литвина і його виборчої команди, скільки об'єктивною наявністю достатньої кількості розчарованих, як «помаранчевими», так і «біло-блакитними». Крім того, за підсумками дострокових виборів Блок Литвина не одержав «золотої акції», настільки вагомої, як СПУ в 2006 р., хоча, безумовно, всі великі політичні сили нового Парламенту його потребуватимуть.

Підсумки і уроки країни

Останні вибори показали, що в умовах «розриву», що поступово збільшується, між політичним простором і сферами решти суспільного життя іншого способу добитися відгуку у вигляді голосів виборців у політиків окрім використовування популістських гасел не існує. З іншого боку, виборці самі по собі розчарувалися в ідеологіях і їм не залишається нічого іншого, окрім голосування за харизматичних (або просто «оформлених» за допомогою різних політтехнологій) лідерів.
Звернула на себе увагу соціальна спрямованість передвиборних обіцянок більшості політичних сил, часто — нереальних. Внаслідок цього в парламенті (і у владі, і в опозиції) опиняються популістські сили. Прогресуючий непрофесіоналізм політичної еліти в поєднанні з популізмом і тактичною орієнтацією тільки підірве її легітимність в очах джерела — населення України. Для перспектив країни це не якнайкращий варіант.
Хід кампанії проявив орієнтованість сьогоднішньої політичної еліти переважно на тактику, а не на стратегію. Вчинки політиків під час виборів свідчать про те, що вибори для них — це «бій без правил», де можливі навіть найбрудніші прийоми, аж до цілеспрямованого розділення виборців на «наших» і не «наших». У Україні перед політичною елітою стоїть відразу декілька питань, на які вона відповісти, швидше за все, не зможе. Головний з них — де знайти гідну заміну собі і своєму оточенню, яка може компетентно справлятися із задачами державного управління, а не продовжувати одвічну справу своїх попередників — перерозподіляти ресурси.
У плані структуризації партійної системи позачергові вибори показали, що політична підтримка в Україні на сьогоднішній день коливається між 5-6 силами. Більш того, на три політичні сили припадає 90% місць в Парламенті. Це означає, що виборці пов'язують свої надії з впливовішими політичними силами і говорить про те, що посилюється тенденція до формування в Україні трьох- або навіть двопартійної системи, досить небезпечної для країни. Тому що у нас практично відсутні партії європейського типу, а є утворення по типу закритих акціонерних товариств, які утримуються певними бізнесструктурами. На відміну від Західної Європи, де партії фінансуються головним чином виборцями, серед яких основним є середній клас, в Україні небезпека полягає у тому, що політика перетворюється на справу декількох сотень людей.

Підсумки дострокових виборів продемонстрували і деякі позитивні для української політики, суспільства і країни в цілому моменти. А саме:
— сьогодні до політичних партій електоратом висуваються досить-таки жорсткі вимоги. Виборець не прощає зради;
— антиукраїнські партії і гасла стають менш популярними в народі. Пріоритет національних державних інтересів, що є визначальним в європейській практиці, стає помітнішим і в Україні;
— збільшується прошарок громадян, що очікують на появу нової політичної сили, над лідерами якої не тяжітиме «таємниця першого мільйона». Про це свідчить більший, ніж на попередніх виборах, відсоток тих, хто проголосував проти всіх;
— намітилися позитивні зрушення в плані єдності України. Минулі вибори продемонстрували, що сьогодні досить багато голосів за «біло-блакитних» було і на Галичині, а на сході — відповідно, за «оранжевих». А значить, практика підтримки земляків поступово відходить в минуле. Виборюючи місця у Парламенті, пропонуючи альтернативні механізми розвитку країни і критикуючи опонентів, політики мимоволі зближували між собою виборців різних регіонів.
Попри те, що Україна залишилася достатньо чітко розділеною на 17 оранжевих і 10 синьо-червоних регіонів, кількість так званих «базових» регіонів, в яких окремі партії традиційно і беззаперечно домінували на виборах 2006 року (показали результат, який на 50% перевищив їх же досягнення в цілому по Україні) зменшилося на чверть. Скоротилася кількість регіонів, в яких традиційно спостерігалося «відторгнення» певних партій (коли партія або блок одержували менш ніж 50% голосів порівняно зі своїм загальноукраїнським результатом). Це означає, що партійні проекти поступово перетворюються з регіональних на загальнонаціональні.

Таким чином, головним підсумком дострокових виборів стало те, що з одного боку вони не змінили істотно ні співвідношення сил опозиції і коаліції в парламенті, ні привели до якісної зміни депутатського корпусу. Але з іншого боку – ці вибори продемонстрували ряд тенденцій, з якими учасникам політичного процесу доведеться рахуватися вже у найближчому майбутньому. Перш за все, враховуючи зниження явки виборців і зростання числа проголосували проти всіх, йдеться про формування суспільного запиту на появу якісно нової політичної сили.

1 листопада 2007 // О. Ляшенко, аналітик R&B Group