Політична аналітика

Передвиборна арифметика. Частина 3. Партія регіонів

Партії регіонів в кампанії 2007 р. буде одночасно і легше, і важче, ніж основним її конкурентам. Легше – тому що з великою часткою ймовірності прогнозується її перемога в «особистому заліку». Важче – тому що змагатися під час кампанії, за великим рахунком, доведеться з самою собою.

Ключові задачі
Основна боротьба для Партії регіонів розгорнеться після виборів, у процесі створення коаліції. І ось тут важливо мати достатню кількість голосів. Результат Партії регіонів в 2006 році був продиктований тим, що партія знаходилася в опозиції і викликала симпатії у протестного електорату. За рік ситуація помінялася: ПР стала партією влади зі всіма електоральними мінусами, які передбачає такий статус. Аналіз різних експертних думок і оцінок дозволяє сформулювати наступні ключові задачі, що стоять перед ПР у даній виборчій кампанії.
1. Зберегти і примножити - 2. Головною інтригою цієї кампанії буде боротьба за друге місце між мегаблоком «Нашої України» і БЮТ, підсумок якої значною мірою визначить не лише кандидатуру прем'єр-міністра, але і дозволить окреслити формат майбутньої коаліції. У цій ситуації для Партії регіонів, що претендує на право формування коаліції і уряду, ключовим питанням вересневих перевиборів, є кількість голосів, яку вона зможе одержати. Критичним результатом для ПР можна вважати 30% голосів виборців. Чим більш він відрізнятиметься у менший бік, тим більш проблематичним буде для партії формування навколо себе коаліції. У регіональному розрізі ПР може розраховувати на збільшення електоральної підтримки, перш за все, там, де спостерігається певне розчарування населення в місцевих властях, більшість в яких складають представники БЮТ. Таким чином, як і в ситуації з БЮТ, основна задача Партії регіонів на майбутніх виборах формулюється як утримання (а, можливо, і поліпшення) результатів 2006 р.
2. Скинути баласт або Універсальний солдат – 2. З проблемою розширення географії тісно пов'язана і проблема універсалізації партії. Впродовж останніх років ПР досить часто піддавалася критиці за її монорегіональність. Зараз Партія регіонів вимушена знову зіткнутися з тією самою суперечністю, яка принципово важлива для її подальшої еволюції: вона або може стати на нових виборах ядром якогось блоку, об'єднуючого розважливих практиків з різних регіонів країни, або, як варіант, включити певну частину цих людей до свого виборчого списку. Або ж вона знову залишиться партією одного, хоча і найзначущішого у промисловому плані регіону країни.
Універсалізації Партії регіонів, а, отже, і розширенню її географії може посприяти вирішення проблеми її нинішніх союзників. Необхідність домовлятися з союзниками і ділитися з ними, необхідність забезпечувати або допомагати в забезпеченні їх інтересів тільки заважала ПР в роботі по управлінню країною. Набагато практичніше, прагматичніше і стратегічно вірніше створювати союз управлінців і технократів, які здатні реально і чітко управляти країною в непростих умовах. Тому наступна ключова задача, яку Партії регіонів доведеться вирішувати в ході майбутньої кампанії, полягає у тому, що вона повинна буде показати свою суть як партії всіх соціальних шарів і регіонів, очищену від тактичних союзників.

Мінуси
Аналіз експертних думок і оцінок дозволяє виділити наступні обставини, які можуть ускладнити рішення ключових задач Партії регіонів.
1. Партія Регіонів досягла піку свого розвитку, вона здійснила програму-мінімум (прихід до влади), але через відсутність чіткої і зрозумілої програми-максимум це загрожує «самоїдством» і використанням пасіонарного потенціалу партії на внутрішнє протистояння.
Як би в Партії регіонів не демонстрували згуртованість рядів, у ЗМІ періодично просочується інформація про наростаючі суперечності між двома найвпливовішими «донецькими». Віктор Янукович і Рінат Ахметов по-різному бачать як майбутнє партії, так і участь ПР в майбутніх дострокових виборах. Як наслідок, по-різному В.Янукович і Р.Ахметов віднеслися і до ініціативи Президента розпустити парламент і призначити дострокові вибори. Прем'єр-міністр, по суті, очолив «партію війни» проти перевиборів. У свою чергу, Рінат Ахметов не був зацікавлений у загостренні політичної ситуації, що явно б відобразилося на його бізнесі. Багато оглядачів обгрунтовували травневе перемир'я між командою Президента і «регіоналами» саме як наслідок вдалих переговорів Р.Ахметова і колишнього секретаря СНБОУ В.Гайдука.
Основні лінії розбіжності в ПР наступні: по-перше, суперечності між «старими» і «новими донецькими». До кінця 2006 року в Партії регіонів утворилося як мінімум три групи впливу: група Р.Ахметова (близько 60 народних депутатів плюс керівництво фракції, плюс один міністерський пост і пости керівників природних державних монополій), група Клюєва – Азарова (близько 65 - 70 депутатів плюс контроль над переважно Кабінету Міністрів) і група В.Януковича (близько 60 депутатів плюс керівництво Кабінету Міністрів). Видні представники тієї частини партії, яка тяжіє до Януковича, зайняли ключові пости в уряді і в парламентській фракції ПР. В той же час частина партії, орієнтована на Р.Ахметова, ще рік тому, ймовірно, вважала свій вихід на лідируючі позиції передчасним (їм потрібно було елементарно оглядітися в кулуарах Ради). Зараз представники цієї групи ідейно готові до активнішої участі у керівництві партією і, можливо, Україною. По-друге, до часу приховані тертя між «донецькими» і «недонецькими» («луганськими», «харківськими», «одеськими», «кримськими», «дніпропетровськими», «запорізькими» і іншими) партійними групами впливу. Мається на увазі, перш за все, невідповідність ролі відведеної їх представникам в партії з їх амбіціями.
2. Список ПР – дуже вагомий елемент передвиборної гонки. Весною 2006 р. «регіонали» провели у Раду 186 депутатів, розраховувавши максимум на 150 місць. На сьогоднішній день ситуація ускладнюється збільшеною (у порівнянні з попередніми виборами) кількістю охочих поповнити список Партії регіонів, а також небажанням ряду партійців його позбутися. Якщо теоретично допустити, що при невдалому для себе результаті виборів, «регіонали» ризикують недолічитися якоїсь кількості мандатів мандатів, то це значить посилення внутріпартійної конкуренції за прохідні місця у списку. Крім того, «регіонали», що дотепер відчувають кадровий голод, залучатимуть кваліфіковані кадри ззовні, тим самим ще більше підсилюючи внутрішню конкуренцію. Дві основні групи впливу в партії можуть навмисно шукати союзників ззовні для посилення власних позицій усередині партії. Таким чином, процес формування списку цілком може мати певний деструктивний потенціал.
Втім, не дивлячись на всі розбіжності в середовищі партійного керівництва, виборча кампанія напевно згуртує «регіоналів», і до підведення підсумків виборів ці розбіжності на люди виноситися не будуть. Ставку на суперечності в партії між «лінією Януковича» і «лінією Ахметова», як на джерело розколу в партії, особливо в передвиборний період, робити безглуздо. Такі суперечності ще могли б з певною, хоча і невеликою, часткою ймовірності «порвати» партію зсередини, але тільки у тому випадку, якщо б вона стабільно перебувала при владі достатньо тривалий термін.

Плюси
В цілому, експертне співтовариство сходиться на думці, що на боці Партії регіонів, перш за все, залишається високий електоральний рейтинг, могутній фінансовий і адміністративний ресурс.
По-перше, згодившися на вибори, В.Янукович і його команда добилися перенесення голосування на більш вигідний для себе час. Крім того, тепер вибори відбудуться не лише відповідно до указу Президента, але й на підставі ухвали парламенту. Якби коаліція не чинила опір, вона б втратила частину своєї електоральної підтримки. Тепер же у «біло-блакитних» є час не лише перегрупувати ряди, сформувати нові списки, але і через уряд підвищити пенсії і зарплати, понизити ефект несподіванки з боку пропрезидентських сил.
По-друге, чинячи опір, прем'єр і коаліція не допустили однозначної політичної, а значить і електоральної, перемоги В.Ющенка. Це давало б підставу для посилення президентської влади.
По-третє, «регіонали» добилися зміни «під себе» виборчого законодавства і одержали прийнятний для них склад ЦВК. У обмін на конкретну дату виборів і зміни до Держбюджету у частині фінансування позачергового волевиявлення, Віктор Ющенко зробив ряд поступок: прийняв поправки до закону про вибори, які ініціювали коаліціанти, ввів до складу ЦВК представників Партії регіонів, забезпечивши в ній коаліціантам більшість голосів.

Лінії ведення кампанії Прогнозувати, яка лінія може запанувати у виборчій кампанії Партії регіонів, досить складно. В цілому, можна виділити, принаймні, три її варіанти.
Перший варіант – «м'яка лінія», якої дотримується частина партії, близька до Ріната Ахметова. Це фактично повторення минулої виборчої кампанії (під гаслом «Поліпшення вашого життя вже сьогодні») з переліком успіхів уряду Віктора Януковича, підвищенням соціальних виплат, закликами до єдності країни, недопущення громадянського протистояння і т.д. Проте навіть тут буде явний наголос на тому, що «ми б могли поліпшити ваше життя ще більше, якби не незаконний розпуск Верховної Ради Віктором Ющенком».
Другий варіант – «жорстка лінія», якої дотримується «партія війни» серед «регіоналів». Протистояння йтиме у дусі президентських виборів – 2004 з використанням розкольницьких гасел, звинуваченнях Віктора Ющенка і його оточення в узурпації влади, порушенні Конституції України і розколі країни, обіцянках у разі перемоги на виборах здійснити процедуру імпічменту і т.д.
Третім варіантом може бути свідомий зрив виборів на контрольованому цією політичною силою Сході України в обхід домовленостей про дату виборів 30 вересня. Це саботаж формування виборчих комісій, а у разі їх сформування – різні дії, спрямовані на зрив їх роботи. В результаті вибори або не відбудуться, або не будуть визнані легітимними на Сході, що посилить розкол України і може привести до співіснування двох парламентів, двох коаліцій, двох урядів. Цей варіант не вигідний, перш за все, Рінату Ахметову і його бізнес-оточенню, якому потрібна стабільність.

Висновок
У точці перетину ключових задач, а також сильних і слабких сторін Партії регіонів лежить необхідність збереження результату 2006 р. при одночасному географічному та ідеологічному розширенні електоральної і репрезентативної бази і внутрішньопартійними перетвореннями.

24 липня 2007 // Матеріал на основі публікацій українських Інтернет-видань підготував О. Ляшенко