Політична аналітика

Початок чергової сесії Верховної Ради: труба і опозиція на двох.

На минулому тижні відбулося достатньо багато політичних подій. Проте, мабуть, головною з них стало відкриття третьої сесії ВР п'ятого скликання. Воно виявилося під загрозою зриву.

Труба

Почалося все із заяви В.Путіна минулої п'ятниці про можливість українсько-російського газового консорціуму. Кожен розтлумачив його заяву по-своєму. Одні сказали про «об'єднання газових активів обох держав». Про це сказав зокрема прем'єр-міністра Віктор Янукович. У той же час, прем'єр завірив, що об'єднання відбуватиметься тільки на паритетних засадах. «Якщо мова зайде про об'єднання, то воно може відбутися тільки на паритетних засадах», – заявив прем'єр. В.Янукович відзначив, що «об'єднується» багато хто. «Я вважаю, що нам потрібно об'єднувати зусилля для вирішення проблем», – відзначив прем'єр-міністра. Інші – що йдеться лише про розробку вітки Богородчани-Ужгород в рамках міні-газотранспортного консорціуму.

Проте В.Путін своєю заявою спричинив лавину політичних суперечок усередині України. Дивно, що баталії серед української еліти розгорылися з такою силою – адже ідея консорціуму жодним чином не претендує на роль сенсації.

Зокрема, заява Путіна стала офіційним приводом для опозиції в особі БЮТ блокувати відкриття сесії парламенту. В день відкриття Ю.Тимошенко заявила, що сьогодні буде винесений на голосування і проголосований в першому і в другому читанні закон про захист газотранспортної системи України. Вона підкреслила, що без цього опозиція і далі блокуватиме роботу парламенту. «Сьогодні всі розуміють, що парламент не працюватиме, доки ми не захистимо національну власність України», – сказала лідер БЮТ. 

Проте, 6 лютого чергова, третя сесія ВР п'ятого скликання почалася з небаченого раніше консенсусу. Єдиним ухваленим цього дня рішенням, як відомо, став порятунок української «труби», і підтримане воно було безпрецедентною кількістю в 430 голосів. 

Втім, «рятували» всі п'ять фракцій парламенту не «трубу», а можливість спокійного і своєчасного відкриття сесії. Адже фракція БЮТ заблокувала президію і загрожувала робити це якомога довше. Напередодні аналітики припустили, що йдеться про спробу створити одну з юридичних підстав для розпуску Президентом парламенту. 

Крім того, сам закон з погляду процедури дуже сумнівний. Хоча він і був розглянутий профільним комітетом, але поза офіційною сесією, тобто до її відкриття. Тому вже з цієї причини його можна легко оскаржити. 

Суто політичні мотиви позитивного голосування були у фракцій коаліції, зокрема, у Партії регіонів. Регіонали зовсім не боялися звинувачень в намірі «здати» ГТС росіянам. На це у них були і є свої аргументи, які продовжували звучати і після ухвалення закону. Зокрема регіонал В.Кисельов повідомив, що має в своєму розпорядженні документи, з яких виходить, що Секретаріатом Президента і посольством України в Російській федерації переговори ведуться і сьогодні. При цьому Кисельов підкреслив, що Партія регіонів, маючи у своєму розпорядженні документи, не збиралася піднімати цю тему, оскільки розуміє, що «йдеться не про приватизацію, а винятково про взаємовигідне спільне використання ГТС». «Оскільки ми розуміємо, що наша ГТС може стати купою металобрухту, якщо Росія побудує гілку в обхід України», – додав В.Кисельов. 

І сесію відкрити за допомогою сили вони б все-таки змогли. Можливо, продовжувати спокійно роботу протягом наступних тридцяти днів – навряд. Разом з тим гратися з перспективою розпуску ВР учасники коаліції відверто відмовилися.
Отже, справжня доля українських ГТС в даному випадку – ні до чого. 

У результаті коаліція зберегла можливість спокійно продовжувати сесію, впродовж якої, за словами О.Мороза, буде поставлено крапку у конституційній реформі. 

Зокрема, вже на початку наступного пленарного тижня заздалегідь заплановане створення парламентської спеціальної конституційної комісії, яка напрацьовуватиме потрібні для цього законопроекти.
Опозиція добровільно проміняла можливість наблизити дострокові вибори або хоча б перевірити готовність до них Президента.

Опозиція

Напередодні, 5 лютого увечері, глава фракції «Наша Україна» В’ячеслав Кириленко і лідер БЮТ Юлія Тимошенко підписали заяву про загальну опозиційну діяльність у Верховній Раді. У спільній заяві говорилося про готовність:
- спільно працювати над новою редакцією Конституції України і ініціювати відміну незбалансованих конституційних змін;
- ввести імперативний мандат для депутатів всіх рівнів;
- добиватися проведення дострокових парламентських виборів і виборів депутатів місцевих рад;
- спільно розробити і конституційно закріпити статус місцевого самоврядування;
- підтримати ухвалення узгодженого законопроекту «Про парламентську опозицію»;
- забезпечити співпрацю фракцій Блоку Юлії Тимошенко і «Нашої України» в місцевих радах;
- спільно погоджувати і підтримувати кадрові пропозиції, які вносяться на розгляд Верховної Ради. 

Як повідомляє КомерсантЪ-Україна, під час зустрічі з Віктором Ющенком, Ю.Тимошенко пообіцяла Президенту підписати цей документ разом з лідером фракції НУ В’ячеславом Кириленком у обмін на ряд поступок з боку глави держави. Однією з них стало підписання Віктором Ющенком закону Про імперативний мандат для депутатів місцевих рад. 

Зрозуміло, що народився даний союз не просто так. Офіційної, і про це в першу чергу згадала Юлія Тимошенко, причиною відтворення прообразу демократичної опозиції зразка 2004 року, стала висунута лідером БЮТ пропозиція вимусити парламентську більшість проголосувати за зміни до закону «Про трубопровідний транспорт України» – щоб не допустити до газотранспортної системи країни росіян. А також розглянути питання про ситуацію в ЖКГ і соціальній сфері. 

Але тут же виникає резонне питання: чому цей союз не відбувся набагато раніше, коли позиції протиборчого політичного табору були не такі сильні? Відповідь: не було потреби. Тобто, Тимошенко після провалу ідеї про створення помаранчевої більшості не потрібен був Ющенко, а Ющенко не потребував послуг Тимошенко. Проте довго нарізно вони також діяти не змогли, тому як протистояти все зростаючому впливу антикризовиків були не в змозі. Юлія Володимирівна безуспішно намагалася вибити для своєї фракції статус законної опозиції, а Віктор Андрійович із змінним успіхом протистояв спробам політичних опонентів урізувати його президентські повноваження. Коли зрозуміли, що порізно у них нічого не вийде, вирішили об'єднатися. Сторони, при цьому, переслідують кожна свої інтереси. 

З погляду БЮТ в її інтересах:
- введення імперативного мандата для депутатів місцевих рад – давня мрія Ю.Тимошенко. Де-юре, вона вже збулася: Президент закон про імперативний мандат підписав, а ось чи збудеться де-факто – питання відкрите. Оскільки в Конституційному Суді вже лежить уявлення депутатів про законність положень, прописаних в цьому документі.
- ухвалення узгодженого законопроекту «Про парламентську опозицію». Не одержавши гарантій від Януковича і Мороза, Тимошенко розсудила, що даний законопроект може бути прийнятий самою опозицією плюс декілька голосів від коаліції і прихильно підписаний гарантом.
- спільна підтримка кадрових пропозицій, які вносяться на розгляд Верховної Ради. Таким чином, бютівці закріпили за собою право виказувати свою позицію щодо кадрової політики Президента і, головне, бути почутими Віктором Ющенком. «Перша ластівка» – кандидатура Віктора Короля на пост глави СБУ, по якій гаранту і БЮТ ще належить домовитися. 

На користь «Нашої України» і Президента:
- відмова БЮТ підтримати і подолати вето Президента України на запропоновані «антикризовою» коаліцією законопроекти про основи зовнішньої і внутрішньої політики, про Президента, Раду національної безпеки і оборони, про Конституційний Суд, про нормативно-правові акти, про місцеві державні адміністрації. Фактично, тут Глава держави вимагає від Тимошенко припинити які-небудь переговори з коаліцією і заручається підтримкою БЮТ у питаннях посилення влади Президента.
- недопущення урізування повноважень Конституційного Суду.
- спільна робота над новою редакцією Конституції України і ініціація відміни незбалансованих конституційних змін.
У спільних інтересах (за сприятливих обставин):
- добиватися проведення дострокових парламентських виборів і виборів депутатів місцевих рад. Для Ю.Тимошенко дотримання цього пункту новими соратниками означає дострокові вибори, за наслідками яких новоутворений демократичний союз НУ і БЮТ зможе скласти більшість в парламенті, і просуне її в прем'єри. Для В.Ющенко це – остання міра протидії Кабміну.
- спільно розробити пакет законопроектів щодо підвищення рівня мінімальної заробітної платні, поліпшення послуг охорони здоров'я і інших соціальних гарантій. З огляду на те, що можливість повторних виборів зараз обговорюється активно, цей пункт служить своєрідною спробою БЮТ і НУ заробити собі електоральні очки.
- спільний контроль над діями союзників на місцях, де ситуативні об'єднання з політичними опонентами найбільш части через превалювання містечкових інтересів над партійними.

Мабуть, задекларовані вище принципи були б гідні похвали, якби не одне, вельми істотне «але». Річ у тому, що нові союзники не довіряють один одному. Ознаки боязні того, що партнер у будь-який момент може кинути все і перекинутися у ворожий табір, відчуваються у всіх пунктах угоди про спільну опозиційну діяльність. Ще не встигло просохнути чорнило на документі, що скріпляє союз НУ і БЮТ, як «нашоукраїнці» заговорили про необхідність обмежити дію закону про імперативний мандат для депутатів місцевих рад перехідним періодом – до ухвалення нової Конституції.

Окрім іншого, значення цього документа може зводитися до того, що «Наша Україна» намагається хоча б умовно прив'язати до себе «діамантову акцію» БЮТа, щоб не торгувати нею з коаліцією, як у ситуації із законом про Кабмін.
Але дивно: у перший же день дії справжньої угоди сама Ю.Тимошенко фактично зробила все, щоб знову відсунути перспективу дострокових виборів, і у котрий раз зіграла «в чотири руки» з коаліцією. Хоча під «дахом» голосування всіх п'ятеро фракцій це було не так помітне.

Наслідки

Ю.Тимошенко успішно використовувала «нашоукраїнців». Адже було ясно, що ніхто не збирається ГТС нікому віддавати. І що «антикризовики» почнуть говорити про те, що така домовленість про можливий обмін ГТС на дешевий газ була досягнута не між прем'єром В.Януковичем і президентом В.Путіним в грудні минулого року, а між двома президентами – В.Ющенком і В.Путіним. Тобто, що «зрадником української стратегічної власності» виступає не В.Янукович, а саме Президент В.Ющенко. Можна лише припускати що буде, коли БЮТ доведеться домовлятися з «антикризовиками» щодо ухвалення у другому читанні закону про опозицію. Але якщо «антикризовики» можуть хоч обміняти «опозиційний закон» на подолання якого-небудь вето Президента на потрібний їм закон (наприклад, на закон про Кабмін), то «нашоукраїнцям» доведеться голосувати разом зі всіма, виходячи з необхідності дотримувати союзницькі відносини з БЮТ. Або не голосувати і в черговий раз постати в очах громадськості порушниками домовленостей і «руйнівниками опозиційної єдності».

Ключовий конфлікт між фракціями БЮТ і НУ викликаний законом про імперативний мандат для депутатів місцевих рад, який був підписаний главою держави увечері у понеділок після зустрічі з Юлією Тимошенко. Тоді ж Президент дав згоду на консолідовану роботу «Нашої України» і БЮТ. У кулуарах Ради говорять, що Президент підписав закон про імперативний мандат в обмін на обіцянку Ю.Тимошенко не підтримувати зміни в законі про СНБО. Ці зміни припускають скасування поста секретаря СНБО, якого зараз займає Віталій Гайдук.
Угода про загальні опозиційні дії між «Нашою Україною» і БЮТ вже викликала розбіжності у президентській фракції. Частина її членів звинуватила Кириленка у тому, що він майже зрадив і без того скромні досягнення «Нашої України».
Крім того, частина соратників розкритикувала Кириленка за гарантії від імені фракції підтримати імперативний мандат, закон об опозиції і проведення дострокових виборів – при цьому не виторгувавши нічого натомість для «Нашої України».
Найрізкіше в кулуарах висловлювався Павло Жебрівській: «За цією угодою ми опиняємося в положенні васалів Тимошенко, і ми одержуємо авторитарну опозицію!»
Фактично в опозиції до лідера своєї фракції зараз знаходяться соратники Порошенка, Кинаха і Матвієнка, які бачать ризик розчинення «Нашої України» в БЮТ і у яких склалися непрості відносини особисто з Тимошенко.
Таким чином, в результаті, Ю.Тимошенко одержала підписаний Президентом закон про імперативний мандат. Крім того, заява про дружбу з «Нашою Україною» мала для неї додаткові плюси – як піар-реабілітація за підтримку коаліції у подоланні вето на закон про Кабмін.

Найближчі перспективи

Президенту робити нічого – залишилося тільки чекати: ходів його опонентів, рішення Ю.Тимошенко щодо того, з ким вона – з ним або з «антикризовиками», рішення КС. 

«Наша Україна» у вкрай невигідному положенні. «Опозиційний закон», якщо він буде прийнятий у вигідному для Ю.Тимошенко варіанті, автоматично переводить НУ до розряду підлеглих БЮТ, якщо вони збережуть ще союзницькі домовленості. Якщо ж НУ розірве відносини з БЮТ, то виявиться там, де і знаходилася до підписання угоди про спільні дії з тимошенківцями, – на периферії політичного життя. 

«Антикризовики», як завжди, залишилися при своїх: вони можуть ще раз обміняти ухвалення закону про опозицію на все той же закон про Кабмін. Швидше за все, цей обмін відбудеться тоді, коли закон повернеться з КС, буде наново розглянутий і прийнятий в колишньому вигляді, що влаштовує прем'єра. І коли Президент знов накладе вето, «антикризовики» і «бютівці» знову його дружно подолають. Річ у тім, що і прийнятий остаточно закон про опозицію, і закон про Кабмін в такому їх вигляді однаково вигідні і БЮТ, і ПР. Ці закони для них. І зараз, і в майбутньому, коли вони, не виключено, поміняються місцями: БЮТ формуватиме уряд, а «регіонали» комфортно влаштуються в опозиції. 

Ю.Тимошенко і її політичній силі складніше всього: їм треба не помилитися у виборі. Або намагатися з Президентом і «Нашою Україною» повторити Майдан і потім знову випрошувати у В.Ющенка призначення на пост прем'єр-міністра. Або ж домовитися з «антикризовиками», прийняти згадані вище потрібні закони про опозицію і Кабмін і, комфортно перебуваючи в гарантованій опозиції, чекати своєї години – нових виборів, на яких і перемагати, щоб повною мірою скористатися вже законом про Кабмін.

12 лютого 2007