Болюче питання: карантинні переживання про особисте та державне

Карантину через COVID-19 в Україні виповнилося два місяці, і неможливо уявити, що цей час минув для наших співгромадян без змін в переживаннях – з’явилися нові страхи і можливості по-новому поглянути на медичних працівників, зміцнилися або розвіялися сумніви в силі держави. Спираючись на результати чотирьох хвиль опитування, проведеного під час карантину*, ми можемо з’ясувати, наскільки стабільними були відмінності, по-перше, в турботі про особисте – побоюванні, що сама людина або хтось із його / її сім’ї підхопить коронавірус, – і, по-друге, в оцінках державної точки опори в нинішній ситуації, які включають у себе ставлення до медичних працівників і української сфери охорони здоров’я та думки про те, чи впорається українська охорона здоров’я із навантаженням під час спалаху епідемії коронавірусу в країні.

Найстабільніші відмінності (ті, які проявилися під час усіх чотирьох або під час трьох із чотирьох хвиль дослідження) були пов’язані з:

1) приналежністю до чоловічої або жіночої статі;

2) приналежністю до різних вікових груп (18-29 років, 30-29 років, 50 років і старше);

3) проживанням у різних типах населених пунктів (обласний центр, звичайне місто, село);

4) сімейно-шлюбним становищем (самотні, тобто неодружені / незаміжні, розлучені та вдівці / вдови, або ті, хто має пару, тобто одружені / заміжні і ті, хто живе у фактичному шлюбі).

А саме:

сильний страх того, що вони особисто або хтось із їхніх сімей захворіє на COVID-19, більше поширений серед жінок, ніж серед чоловіків – це можна пояснити тим, що в нашому суспільстві прийнято прищеплювати жінці роль берегині не тільки вогнища, але і здоров’я всієї родини;

– також сильний страх того, що вони особисто або хтось із їхніх сімей захворіє на COVID-19, більше поширений серед людей похилого віку – це можна пояснити тим, що з усіх боків нас інформують про найбільший ризик померти через коронавірус саме для представників старшого покоління;

 

найбільш скептичні щодо спроможності української системи охорони здоров’я впоратися зі спалахом епідемії люди середнього віку – це можна пояснити тим, що вони, як кажуть у відомій казці, «борг платять, у борг дають, на інше самі живуть», тобто відповідальні одночасно і за обов’язком дітей, і за обов’язком батьків, куди входить і зобов’язання «розрулювати» проблеми зі здоров’ям членів сім’ї в умовах всезагальної дуже вибіркової довіри до держави, а значить, і до її послуг;

– також найбільш скептичні щодо спроможності української системи охорони здоров’я впоратися зі спалахом епідемії жителі обласних центрів, а найменш скептичні жителі сіл – це можна пояснити тим, що у жителів сіл більш ілюзорні уявлення про міську медицину на користь міст порівняно із селами, а жителі обласних центрів і звичайних міст бачать всі реальні недоліки в ситуації «а далі, крім закордону, мріяти нікуди»;

 

люди, які мають пару, частіше відчувають помірний страх того, що вони особисто або хтось із їхніх сімей захворіє COVID-19, ніж офіційно самотні люди. Це можна пояснити тим, що офіційна або фактична сімейність у сенсі наявності партнера одночасно підвищує і шанси заразитися самому / самій, і тривогу за свою близьку людину, а не тільки за себе. Але цікаво, що при цьому щодо побоювань захворіти частка тих, хто дуже побоюється, серед офіційно самотніх людей під час перших трьох хвиль дослідження не сильно відрізняється від частки тих, хто дуже побоюється, серед людей, що мають пару, але у четвертій хвилі частка тих, хто переживає найбільше, значуще вище саме серед офіційно самотніх (32% порівняно з 27% серед тих, хто має пару) – це можна пояснити тим, що при збільшення кількості захворілих в Україні, про що постійно нагадують у новинах, самотні люди можуть втрачати впевненість у тому, що самотність дає переваги у збереженні здоров’я. Також існує ймовірність усвідомлення, що при більш вільному стилі життя самотніх людей створюється більше ситуацій, що загрожують зараженням;

 

люди, які мають пару, частіше проявляють скепсис щодо здатності української системи охорони здоров’я впоратися зі спалахом епідемії, ніж офіційно самотні люди – це можна пояснити тим, що укріплюючись у сімейності (тобто маючи не лише батьківську, але і власну офіційну або фактичну сім’ю) українці укріплюються і в тому, що, перш за все, варто розраховувати саме на допомогу близьких людей, а потім вже на державу, в той час як одиноким людям вона виявляється куди ближче до тіла, а отже, і надій на неї більше.

 

Що стосується менш стабільних відмінностей – тих, які проявилися тільки під час двох хвиль або тільки під час однієї хвилі дослідження і для пояснення яких потрібне окреме заглиблення в інформаційний простір нашого суспільства, – то сюди відносяться:

– сплеск частішого сильного побоювання того, що сама людина або хтось із його / її сім’ї захворіє на COVID-19, у селах порівняно з містами з початку до середини квітня;

– сплески частішого оптимізму щодо спроможності української системи охорони здоров’я впоратися зі спалахом епідемії – вони відбулися на Заході України на початку квітня і на Заході, Півдні і в Центрі України в кінці квітня;

– сплеск частішого прояву недовіри серед жінок і невизначеності серед чоловіків стосовно медичних працівників і української сфери охорони здоров’я в кінці березня – на початку квітня;

– сплеск частішого сильного побоювання того, що сама людина або хтось із його / її сім’ї захворіє на COVID-19, на Заході і в Центрі України на початку квітня;

– сплеск частішого оптимізму серед жінок щодо спроможності української системи охорони здоров’я впоратися зі спалахом епідемії в середині квітня.

Детальніше результати дослідження представлені у презентації.

Анна Тащенко для Research & Branding Group

 

 PDF-версія:

Болюче питання (Рубікон, 4 хвилі)

 

* Опитування проводилося у період з 28 березня по 24 квітня 2020 року. Всього опитано 5620 респондентів у віці від 18 років і старше (1400 за І хвилю 28 березня – 3 квітня; 1410 за ІІ хвилю 4-10 квітня; 1410 за ІІІ хвилю 11-17 квітня та 1408 за IV хвилю 18-24 квітня). Вибірка репрезентує населення України за статтю, віком, типом населеного пункту та регіоном проживання (за винятком непідконтрольних територій Донецької і Луганської областей, АР Крим, та м. Севастополь). Метод опитування – CATI-опитування (телефонні інтерв’ю з використанням комп’ютера, computer-assisted telephone interviews) ролінгового формату. Максимальна похибка вибірки не перевищує +/- 3,5%.

Назад